Гимн нашої парафії

audio
Слова: Тетяна Гурей Музика: Любомир Кончаківський Виконали: Любомир та Олеся Кончаківські, молодіжний хор "Слідами Херувимів"

Категорії

Пожертва на храм

Ми на facebook

Блаженніший Любомир: молоді люди повинні відчувати, кому варто довіряти

guzar_novyi_chasПродовження інтерв’ю з Блаженнішим Любомиром Гузаром, яке було записане ще в жовтні 2013 року, в час перед революційними подіями на Майдані. Мова йшла про молодь та її цінності. Василь Возняк розмовляв із Блаженнішим у резиденції архиєпископа-емерита в Княжичах про відповідальність, вибір, авторитети і мрії. Частина ІІ.

– Коли молода людина постає перед вибором професії, то має робити це самостійно чи дослухатись поради батьків чи старших?

 Думаю, перше і друге.  Починаючи від 15-го року молода людина починає критично думати. Починає пізнавати себе саму, які має таланти, що вона хоче робити. Але дам приклад з мого власного життя. В певний момент, коли я мав десь 13 років, я приготовлявся до вступу до гімназії (через обставини воєнні я почав навчатися в гімназії у Львові, але мусив навчання перервати, бо ми виїхали, і мав продовжувати навчання в нашій українській гімназії в Зальцбурзі в Австрії). Але я втратив кілька років, тож мав відпрацювати в навчанні, і мені допомагав мій вуйко, який з нами жив і мав можливості й час це робити.

І він щоденно допомагав мені в навчанні, читав лекції, щоб  я міг здати вступний іспит. І я пригадую, як я одного разу кажу йому: « Я би хотів бути астрономом». А він каже: «Сину, ти ж не можеш розв’язати легкої математичної вправи, як же ж ти будеш астрономом?». Він відразу мені сказав, що ця мрія зайва. Не для мене. І мав рацію, бо я до математики не є дуже сильний. Людина повинна все ж таки застановлятись. В 14-15 років людина може мати вже якісь уявлення, але що старша, то починає бути більш реалістичною: що може, а що не може. Що хотіла би робити і чому.

Читай також: Частина І. БЛАЖЕННІШИЙ ЛЮБОМИР: КОЛИ МОЛОДІ ЛЮДИ РАЗОМ, ТО ОТРИМУЮТЬ ВНУТРІШНЮ ДУХОВНУ СИЛУ

Але дуже мудрим є послухати поради. Якби я був вперся і  сказав, що я за всяку ціну хочу бути астрономом, то я був би ніщо. Але мій вуйко одразу зреагував і дуже правильно. Я прийняв його думку і старався не робити неможливого. Але інколи буває трудніше. Щось нам дуже захочеться. Хтось нас може намовити. Є приклад, де можна побачити, як молода людина може помилятися: коли людина закохалася і втратила можливість критично думати – і починає собі уявляти хтозна що. І тоді вже нічого не бачить. Треба мати відвагу послухати пораду і серйозно застановитись. Чи то батьки, чи хресний бачать, бо вони мають більше життєвого досвіду. Вони не є емоційно заангажовані. Хочуть молодій людині добра. І або будуть заохочувати, якщо в цьому справжня користь, або будуть відраджувати, якщо бачать, що це не є реально.

На жаль, інколи буває так, що батьки хочуть, щоб дитина вибирала певну професію. Хочуть майже насилу намовити. І таке закінчується досить погано, бо батьки чогось хочуть, вони собі щось уявляють: чи заради престижу, чи задля грошей, що їх дитина повинна вибирати ту чи іншу професію. Буває таке. І це дуже нещасливо і недобре. В таких випадках не послухати є мурдрішим.

Завжди добре порадитись не тільки в когось одного, але запитатися кілька осіб. Хто не радиться – звичайно, той програє. Мудра порада є дуже цінна. А хто  вміє слухати і оцінити пораду, мені здається, – поводиться дуже второпно.

– Кого б з  авторитетів Ви б порекомендували для наслідування молоді?

– Авторитети – то є дуже змінна річ.  Молоді люди повинні відчути, кому варто довіряти. Це можуть бути люди дуже успішні в житті, люди, які самі мають великий досвід. Кожна людина має своїх авторитетів. В когось це може бути рідний батько, який бажає добра своїм дітям, може бути стрийко, сусід, якась людина до якої ми маємо довіря, яка це довір’я зааслуговує. На мою думка, загального такого авторитету нема.

– А хто в молодості для Вас був авторитетом?

– Мої батьки. Бо я з 10 років вже хотів бути священиком, і вони мене в тому підтримували. Спочатку не вдавалося, бо то були воєнні часи, але пізніше дуже були раді і заохочували мене вступати до семінарії. Вони дуже багато для цього зробили. Ну і духівник семінарії, який не тільки професійно, а й особисто заохочував.

– Що було поштовхом, що Ви вибрали священиче служіння?

– Це дві речі. Я походжу зі священичої родини, вдома говорилося про священство, а друга – я ходив до церкви отців-редемптористів у Львові, туди до церкви ходила вся родина, і ті отці дуже нами, дітьми, займалися. Я пригадую, що, окрім участі у Богослуженнях, отці ще мали «Марійську дружину» для хлопців.

Покликання священиче чи інше – це є Божий дар. Обставини були прихильні це бажання розвинути.

– Як зараз сучасну молодь заохотити ходити до церкви?

– Краще запитати, чому молодь не ходить до церкви. Бо її ніщо туди не притягує. Церква, церковна громада – це не має бути тільки недільне Богослуження. Більше ніж 10 років тому, коли я ще служив у Львові, ми найняли соціологічну фірму і дали завдання опитати, як думає молодь про Церкву, і вони в кількох містах в східній та західній Україні провели опитування. Молодь відповідала, що для них Церква – це спільнота віруючих людей. Люди йдуть до церкви радо, коли вони там відчувають правдиву практичну віру. Не поодиноких осіб, а спільноти віруючих. Добре, коли батьки не посилають дітей до церкви, а беруть їх із собою.

Добре якщо в церкві є життя не лише літургійне, а й суспільне. В Америці була повна свобода, в Україні то були воєнні часи. Були різні небезпеки. Але в Америці я бачив, і в наших церквах, де духовенство чи старші миряни займалися молодими, мали різні програми, пізніше – літні табори, мандрівки. Було заохочення. В церкві щось діялось, що було цікаве для молодих людей. Наприклад, допомагати перестарілим, самотнім – як волонтери.

Багато молоді радо хочуть допомагати, коли вони відчувають живу практичну віру. На силу не притягнете до церкви. Притягнути можна лише прикладом. В церковній громаді мусить відбуватися щось цікаве для молодих людей.

Коли молодь відчуває щиру заохоту, то тут дуже важливу роль відіграє спільнота: щоб не кожен для себе, а всі разом щось добре робили. Тоді молодь горнеться до церкви. Тут не йдеться про чисто соціальну заохоту, ця заохота мусить мати дуже виразний релігійний аспект.

Не лише, що йду допомагати перестарілими, але чому йду. Бо маємо приклад Ісуса Христа, святих. Ісус Христос заохочує нас любити ближнього – це головна заповідь. Тут молодь треба заохочувати, провадити, але не примушувати. Виховувати добрим прикладом, молитвою, бажанням робити добро, – і тоді молодь радо приходить до церкви і радо працюватиме у церкві, бо відчуває, що щось і для себе і для других робить доброго.

– Що робити, коли близька людинина зневірилась?

– Добре якщо є церковна спільнота. Люди спостерігають, що хтось був активним при церкві, багато для церкви працював, а потім раптом зневірився. Інші бачать це. Що ми можемо зробити, щоб йому допомогти? І духівник і священнослужителі, але дуже в великій мірі ровесники, однолітки, які спілкувалися з цією людиною, – всі повинні допомагати разом. Якщо помічають, то мають подумати: а що сталось? Чому хтось охолов? Що зробити, щоби знову запалити серце?

 – Ваші мрії дитинства?

– Я особливих мрій не мав. Я хотів бути монахом. І став монахом, і був тому дуже радий. Радий, що я став священиком. Я це хотів і шукав способів, і при Божій волі це здійснилося. І я був дуже задоволений. А особливих мрій щось досягнути, зробити я не мав.

Я не мусів робити особливих кроків, нічого надзвичайного. І коли я сьогодні оглядаюсь на своє життя, я дякую Богу за то, що були ситуації, які цікаві, які цілком здавалися принагідні, які мені послужили в майбутньому житті.

– Чи маєте якусь улюблену фразу, лозунг, підбадьорливі слова для себе?

– Я намагюсь спілкуватися з молоддю, щоби помогти їй. Молоді люди ставлять питання, а я намагаюсь відповісти стільки, скільки знаю. Для мене це певна сатисфакція, задоволення, що можу молодій людині в такий спосіб допомогти.

– Чи справді, щоб стати собою, особистістю, треба йти проти течії?

– Не конче. Треба йти добрим шляхом. Треба старатися робити добро. Може, інколи треба піти проти течії, але не полягає ушляхетнення нашої душі, нашого характеру на тому, щоб іти проти течії. Проти течії треба іти, коли треба. Коли станеться така обставина, що треба сказати: «Ні, я того робити не буду, бо це може привести мене до гріха». Тоді треба сказати собі: «Ні! Це не для мене. Я цього не хочу». Виробляти характер. Завжди старатися робити добро.

Залежить, як Господь Бог нам укладає дорогу. Дорога може бути гладка, може бути камениста. В кожному випадку –старатися робити так, як правильно. Тут нам може допомогти наше сумління, добра порада батьків або наше особисте знання.

No Comments Yet

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>