Гимн нашої парафії

audio
Слова: Тетяна Гурей Музика: Любомир Кончаківський Виконали: Любомир та Олеся Кончаківські, молодіжний хор "Слідами Херувимів"

Категорії

Пожертва на храм

Ми на facebook

Чи може некатолик сповідатися у католицького священика?

Sacrament of ReconciliationПитання: Чи може некатолик (протестант, православний) сповідатися католицькому священику?

Відповідь: Звичайно, будь-яка людина може сповідатися католицькому священику, розповісти йому про свої гріхи, попросити поради та духовної допомоги. Але отримати дійсне відпущення гріхів у Таїнстві Покаяння може далеко не кожен.

Аби не бути голослівними, наведемо тут деякі положення з Пастирського посібника для католицьких парафій щодо ставлення до некатоликів зі Східних Церков. У цьому документі, опублікованому Національним відділом з екуменізму і міжрелігійного діалогу при Італійській єпископській конференції, докладно викладаються принципи і підстави пастирського підходу до віруючих, що належать до православних Церков.

По-перше, наголошується, що Східні Церкви, котрі не перебувають у повному спілкуванні з Католицькою Церквою, мають дійсні Таїнства, що забезпечені апостольською наступністю. Однак, існує тісний зв’язок між церковною єдністю і єдністю таїнств, тому загалом тут діє правило: католицькі священики уділяють таїнства законним чином лише католикам, а католики, у свою чергу, приймають таїнства законним чином лише від католицьких священиків.

Але у цьому параграфі, як бачимо, йдеться про законність, про правило, а не про дійсність самих таїнств. Католицька Церква допускає спілкування в таїнствах, — особливо Євхаристії, Покаяння та Єлеопомазанні хворих, — з іншими Церквами та церковними громадами, за певних умов і в особливих обставинах. У документі зазначається, що йдеться про Таїнства, які уділяються окремим людям, а саме тим християнам, які проявляють «віру, повністю відповідну вірі Католицької Церкви у сфері того Таїнства, про яке вони просять, і при наявності серйозної духовної потреби в ньому для вічного спасіння. Ця потреба, — читаємо в тексті, — відноситься до тіснішого єднання з Христом, а отже, має на увазі більш глибоку прихильність до Христової Церкви». Якщо віруючий має справжню віру в це таїнство і серйозну духовну потребу, якщо він має відповідний намір і належним чином підготовлений до плідного прийняття освячуючої благодаті, то він може приступити до таїнства, у тому числі й до таїнства Покаяння, з усіма наслідками, тобто отримати також відпущення гріхів.

У Пастирському посібнику перераховуються умови, за яких католицький священик уділяє Таїнства православним. Щодо Сповіді такими умовами є спонтанне прохання про це Таїнство, належна внутрішня постава і серйозна духовна потреба, — про що вже згадувалося. Кожен священик повинен сам визначити, наскільки той чи інший випадок відповідає цим умовам. Наприклад, якщо у православного віруючого немає можливості висповідатися православному священику, він може сповідатися католицькому священику. Але в документі наводиться і такий приклад: коли православний не приступає до Сповіді перед священиком своєї Церкви в силу «індиферентності чи церковного релятивізму», — простіше кажучи, людині «все одно», — такий випадок не відповідає умовам для прийняття сповіді у православного, також і через «ризик викликати підозри у прихованому прозелітизмі», йдеться в документі Італійської єпископської конференції. При оцінці конкретних ситуацій, стверджується в документі, слід «виключити полемічні чи синкретичні настрої» каяника, який свідомо не бажає підходити до священика власної Церкви.

Далі у Посібнику описуються деякі труднощі, пов’язані зі сповіддю православного віруючого у католицького священика. Ці труднощі виникають через відмінності у звершенні таїнства Покаяння у православних і католиків. Наприклад, розведений православний, який вступив у повторний шлюб, не може отримати відпущення гріхів у католицького священика, об’єктивно перебуваючи в ситуації гріха. Тому навіть якщо такий віруючий сповідається у своїх гріхах, і католицький священик, перебуваючи в невіданні щодо його другого шлюбу, дасть йому відпущення гріхів, таке розгрішення буде об’єктивно недійсним. І навпаки, некатолик не повинен сповідатися у порушенні суто церковних приписів, які зобов’язують лише тих, хто був охрещений у Католицькій Церкві чи прийнятий в її лоно (згідно 11 канону Кодексу Канонічного Права або канону 1490 Кодексу Канонів Східних Церков).

Що стосується тих гріхів, які можуть бути відпущені лише єпископом або Святим Престолом (наприклад, гріх аборту), щодо православного каяника вони не зв’язують, тобто священик може дати таке відпущення і призначити відповідну епітимію, роз’яснивши тяжкість скоєного, — за винятком випадків, коли у Православній Церкві теж існують схожі приписи в цій галузі.

Зовсім інакше з протестантами. Навіть якщо припустити, що по відношенню до них можуть застосовуватися ті ж правила, що були  перераховані вище, насправді наявність умов, необхідних для законної сповіді протестанта, є практично неможливою. Але справа не лише у цьому.

Для відпущення гріхів необхідна Божественна влада, і ніхто не може сам себе нею наділити. Цю владу можна тільки отримати. Апостоли отримали таку Божественну владу від самого Христа. Вони передали цю владу своїм наступникам через безперервний ланцюжок Таїнства священства, аж до наших днів. Наступники апостолів — єпископи. Це і називається апостольським спадкоємством. У протестантських священнослужителів немає апостольського спадкоємства, тому в протестантських Церквах не може бути дійсних таїнств Покаяння та Євхаристії. І навіть якби там деякі обряди називали Таїнствами, мало того — навіть якби пастор вірив у перемінення хліба і вина чи у владу відпускати гріхи на сповіді, не відбувалося б ні перемінення, ні відпущення гріхів, оскільки протестантський священнослужитель не наділений Божественною владою, переданою через апостольське спадкоємство за допомогою свячень. Тому таїнство Покаяння і віра у відпущення гріхів на сповіді не є частиною віри протестантських Церков. І якби навіть знайшовся віруючий протестант, який би щиро вірив у все це, він би точно відповідав тому опису неприпустимих випадків, про який йшлося вище: це віруючий з «полемічними і синкретичними» настроями, який, ймовірно, не зовсім поділяє віру своєї власної Церкви, але й не може зробити крок до повноти віри, приєднавшись до Католицької Церкви. Тому про жодну дійсну сповідь для протестанта не може бути й мови: зрозуміло, він може вільно попросити про духовну бесіду з католицьким священиком, але сповіддю це можна буде назвати лише у «побутовому» значенні цього слова.

Переклад: Католицький Оглядач



Джерело: CREDO

No Comments Yet

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>