Гимн нашої парафії

audio
Слова: Тетяна Гурей Музика: Любомир Кончаківський Виконали: Любомир та Олеся Кончаківські, молодіжний хор "Слідами Херувимів"

Категорії

Пожертва на храм

Ми на facebook

Надійтеся і усміхайтеся

Сьогодні я її бачила. Я часто її бачу. Цю усмішку. Усмішку, про яку прочитала кілька років тому на сторінках одного із класичних творів і пам’ятаю донині. Адже цей образ є дуже правдивим. Йдеться про таку усмішку, яку ховають від незнайомців, яку можна зауважити на обличчі людини, котра сидить навпроти тебе у маршрутці, потязі.

Це виглядає так: коли людина дивиться довкола, зазвичай вона серйозна, діловита, але коли відводить погляд від оточення і дивиться у вікно… на її обличчі з’являється усмішка. Щира, яка показує справжність людини, її душу. Час у дорозі – нерідко гарна нагода згадати приємні події, ситуації, слова, вчинки людей. Це гарна нагода помріяти. І тоді подорожнього “видає” власне ТА усмішка… яку ховають від незнайомців, звертаючи погляд у вікно. Адже ТА усмішка дуже особиста, повна почуттів. Я її розумію. Бо сама часто зауважую, що теж маю ТУ усмішку, і теж ховаю її в небесній блакиті маршрутних чи потягових вікон…

Проте є усмішки, які дарують і незнайомцям. Пам’ятаю, одного разу в маршрутці їхала бабуся з двома онучками. Дівчатка голосно висловлювали свої думки, наївність і краса яких викликала усмішку в деяких пасажирів. Я помітила, що в позитивних ситуаціях незнайомцям легко обмінятися усмішками. Адже хоч ми і бачимося вперше і, можливо, востаннє, у нас один Тато – Отець Небесний. Ми всі пов’язані. І тому можемо зрозуміти один одного, навіть не спілкуючись словами, а тільки усмішками.

Усмішку можна читати. В очах. Адже коли вуста усміхаються, то очі не можуть мовчати. Слова очей завжди дуже глибокі… У житті я бачила різні усмішки. Деякі кажуть: “Я тебе люблю”. Деякі: “Ми стільки пережили разом”. А інші: “Я тобі пробачаю”, “Я тобі дякую”, “Я тебе розумію”, “Я тебе підтримую”, “Насправді мені боляче, але я маю надію”, “Тобі знадобиться мужність”, “Дякую за довіру”, “Мені важко, але я приймаю твій вибір”… Усмішки – не завжди радісні та веселі, вони бувають і сумними. Але я переконана, що в кожній щирій усмішці є мир, прийняття іншої особи чи життєвих обставин. А ще, коли я безмірно щаслива, то люблю казати: “Моє серце усміхається!”.

І навіть коли відчуваєш великий смуток, відчай і здається, вже немає надії, то за певний час цей стан може змінитися усмішкою. Саме це я пережила, коли під час подій на київському Майдані зник мій хороший товариш… Його поранило гранатою. Переглядала новини про викрадення потерпілих із лікарень, не мала з ним зв’язку – і моя надія танула з кожною секундою. Але вмить… крізь сльози з’явилася усмішка. Адже я довідалася, що він у безпеці. Ще за хвилину перед цією звісткою я б не повірила, що у цій ситуації зможу усміхатися. Але для Бога немає неможливого. Ще біль від хвилювань у серці не минув, а я вже відчувала радість, яку навряд чи вдасться описати. Перше, що я тоді згадала, були євангельські слова: “Пропав був, і знайшовся” (Лк. 15, 24). Роздумуючи про те, що сталося, я запитувала себе: “Чому я не довіряла Богові? Чому втрачала надію?”. Тож, усмішка, як і надія, ніколи не зникає повністю. Адже, як писав польський священик і поет Ян Твардовський: безвиходей просто нема на землі, хоч Бог замкне двері та вікно відчинить…

Доки надіємось і усміхаємось, доти живемо. Тож, надійтеся і усміхайтеся…

Ірина Кондратюк

Журнал “Кана”, № 6, червень 2014

Фото: facebook.com

No Comments Yet

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>