Гимн нашої парафії

audio
Слова: Тетяна Гурей Музика: Любомир Кончаківський Виконали: Любомир та Олеся Кончаківські, молодіжний хор "Слідами Херувимів"

Категорії

Пожертва на храм

Ми на Facebook

Не журіться, отже, завтрашнім днем (Мт. 6,34)

Мистецтво духовного життя і життя загалом полягає в умінні жити в сьогоднішньому дні, в ТУТ І ТЕПЕР! Один мій знайомий побував у реабілітаційному центрі для алкозалежних. І звідти він приніс дуже цікавий текст “Оазис спокою”, який пропонують читати щоранку.

Ось фрагмент цього тексту:

“У кожному тижні є два дні, про які ми не повинні турбуватися. Два дні, які повинні залишитися вільними від напруги і побоювань.

Один із цих днів – це ВЧОРА, з усіма його помилками і побоюваннями, зі всіма психічними і духовними стражданнями. Вчорашній день перебуває поза нашим контролем. Навіть за всі гроші, які існують у світі, не можна повернути вчорашнього дня. Ми не зможемо відмінити жодного зробленого нами вчинку, ми не зможемо взяти назад промовлених слів.

ВЧОРА ВЖЕ МИНУЛО.

Другий день, про який ми не повинні турбуватися, це ЗАВТРА, зі всіма своїми небезпеками і труднощами, великими обіцянками і незначними досягненнями. ЗАВТРА також не піддається нашому безпосередньому контролю.

Тож, залишається один день – СЬОГОДНІ! Кожна людина в змозі вирішувати проблеми лише одного дня. Ми впадаємо у відчай, тому що я і ти тягнемо на собі тяжкість цих двох вічностей – ВЧОРА І ЗАВТРА”.

Далі в цьому тексті є пропозиції, на що орієнтуватися, плануючи сьогоднішній день. І він закінчується словами: “Сьогодні – це те завтра, про яке ми турбувалися вчора!”. Зізнаюся, що кілька років поспіль я читав цей текст щоранку. Він мені дуже допомагав у тому, щоб жити, перебуваючи в сьогоднішньому дні. Чому ці слова пропонують залежним людям, які проходять реабілітацію? Тому що багато форм залежностей ”виростає” на rрунті стурбованості, стресу, як реакція на них. А коли людина навчиться жити в сьогоднішньому дні і турбуватися про сьогодні, тоді й стрес зменшується. Хтось може подумати, що це пропозиція забути про минуле і не планувати майбутнього, але це не так. Питання в тому, де я тепер перебуваю: чи в минулому, чи в майбутньому, чи в ТЕПЕР.

Моє минуле є частиною того, яким я є тепер. Живучи в сьогоднішньому дні, я можу запитати себе: “Чи є щось у моєму минулому таке, чим я тепер маю зайнятися?”. Наприклад, десь у шостому класі я так посварився з одним своїм однокласником, що дійшло до бійки. Тепер, через стільки років, я відчуваю в серці, що ця проблема ще не вирішена. Раніше я робив спробу знайти шкільного товариша, щоб попросити в нього пробачення, але не знайшов. Запитував однокласників про нього. Вони не знають, де він і де його можна знайти. Будучи в ТЕПЕР, я шкодую за ту свою поведінку, я вже посповідався колись з цього випадку. Я запитую: “Боже, чи я тепер, сьогодні маю щось зробити з цим?”. Можу отримати натхнення, що “так”, що треба зателефонувати до тієї чи іншої однокласниці, яка, можливо, щось знає про цього хлопця. І тоді можу зробити це сьогодні. Або можу отримати натхнення, щоб помолитися за нього, посилаючи йому Божу любов. Або можу нічого не почути, крім “Довірся Мені і йди далі!”. Тоді я зосереджуюся на тому, що маю робити ТЕПЕР за Божою волею, відповідно до того, як я її розумію. І так є з кожною подією з минулого. Коли вона постає переді мною, я запитую: “Чи є щось сьогодні таке, що я маю впорядкувати зі свого минулого?”.

На перший погляд, можна вважати, що подія, яка відбулася зі мною в шостому класі, – дуже давня. Але якщо я не вирішу цього питання сьогодні, то підсвідомо ховатимуся від цієї особи, яку скривдив. Таким чином, житиму в минулому, боячись жити сьогодні. Тому що минуле обтяжуватиме.

Щодо майбутнього, то все мало би відбуватися подібним чином. Майбутнім варто перейматися сrільки, скільки це потрібно в сьогоднішньому дні. Наприклад, я знаю, що цього року мені треба провести 30 лекцій. Перша лекція – за 11 днів. Я можу почати боятись, якщо думатиму про всі 30 лекцій, адже не маю жодної готової. І це буде тим, що називається “вилетіти з ТУТ І ТЕПЕР”. Але можу запитати себе: “Чи я щось сьогодні можу зробити з цими лекціями?” або “Чи я щось сьогодні мушу зробити з ними?”. Можу отримати відповідь, що так. Наприклад, упорядкувати папку з матеріалами. Тоді визначити, скільки маю на це сьогодні часу. До прикладу, 15 хвилин. Після того, як виконаю цю роботу, запитую: “Які мої подальші дії найближчими днями?”. Наприклад, планую, що за три дні в певний час я зможу присвятити три години підготовці до першої лекції. Записую це у свій календар і повертаюсь у ТЕПЕР. Тобто перестаю хвилюватися про майбутнє.

Що далі в своєму сьогоднішньому дні я робитиму за волею Божою, відповідно до того, як її розумію? Після запису в своєму календарі бачу, що в мене в планах було пробігтись. Роблю це. А потім – час готувати обід.

Ми маємо присвячувати своєму вчора і завтра стільки часу сьогодні, скільки це реально кожному з нас, зважаючи на всі заняття цілого дня. Життя в присутності Бога – це життя в ТУТ І ТЕПЕР. Коли я “вилітаю з ТУТ І ТЕПЕР”, то входжу в сферу своїх сrрахів, бо втрачаю довіру до Божого милосердя і Божої опіки. Нам досrатньо турбот сьогоднішнього дня. Адже наше реальне життя є в ТУТ І ТЕПЕР. Буває, що я жартую, коли до мене приходить особа, паралізована страхами щодо свого майбутнього. Кажу їй: “Розслабся! У тебе немає майбутнього!”. Усміхаюся, дивлюся на реакцію цієї людини: зазвичай це великі, здивовані очі. А потім додаю: “У тебе є тільки сьогодні”. “Не журіться, отже, завтрашнім днем; завтрашній день турбуватиметься сам про себе”. (Мт. б, 34).

Отець Миколай Лучок, монах Ордену домініканців Римо-Католицької Церкви в Україні, служить у Львові

Журнал “Кана”, № 9, 2013

Фото: dabar.org.ua

No Comments Yet

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.