Гимн нашої парафії

audio
Слова: Тетяна Гурей Музика: Любомир Кончаківський Виконали: Любомир та Олеся Кончаківські, молодіжний хор "Слідами Херувимів"

Категорії

Пожертва на храм

Ми на facebook

Повільний трамвай

Через деякий час мама раптом помітила, що трамвай почав відходити від зупинки дуже повільно і набирати швидкість тільки тоді, коли я зникав за фірткою садка.

Я був у мами єдиним сином. Вона пізно вийшла заміж, і лікарі заборонили їй народжувати. Лікарів мама не послухала, на свій страх і ризик дотягнула до шести місяців і тільки тоді пішла в жіночу консультацію.

Я був бажаною дитиною в сім’ї. Дідусь із бабусею, тато і навіть зведена сестра упадали біля мене, а вже мама просто порошинки здмухувала зі свого єдиного сина!

Мама починала працювати раненько, і перед роботою повинна була відвозити мене в дитячий садок. Щоб встигнути на роботу, мама їздила на перших автобусах і трамваях, якими, як правило, керували одні й ті ж водії. Ми виходили з трамвая, вона доводила мене до фіртки дитячого садка, передавала виховательці, бігла до зупинки і … чекала наступного трамвая.

Після декількох запізнень її попередили про звільнення, а оскільки жили ми, як і всі, дуже скромно і на одну татову зарплату прожити не могли, то мама прийняла непросте рішення: випускати мене самого, трирічного малюка, на зупинці з надією, що я сам дійду від трамвая до фіртки дитячого садка.

У нас все вийшло з першого разу, хоча ці секунди були для неї найдовшими й найжахливішими в житті. Вона бігала напівпорожнім трамваєм, щоб побачити, чи зайшов я в фіртку, чи ще повзу, закутаний в шубку з шаликом, у чобітках і шапці.

Через деякий час мама раптом помітила, що трамвай почав відходити від зупинки дуже повільно і набирати швидкість тільки тоді, коли я зникав за фірткою. Так тривало всі три роки, поки я ходив в дитячий садок. Мама не могла й не намагалася знайти пояснення такої дивної закономірності. Головне, що її серце було спокійним за мене.

Все прояснилося тільки через кілька років, коли я почав ходити в школу. Ми з мамою поїхали до неї на роботу, і раптом водій трамвая покликала мене: “Привіт, хлопчику! Ти став таким дорослим! Пам’ятаєш, як ми з твоєю мамою проводжали тебе до садочка …? “

Минуло багато років, але кожного разу, проїжджаючи повз зупинку біля дитячого садка, я згадую цей маленький епізод свого життя, і на серці стає трішки тепліше від доброти цієї жінки, яка щодня, абсолютно безкорисливо, робила одну маленьку добру справу, просто трішки затримуючи цілий трамвай заради спокою абсолютно незнайомої їй людини!

За матеріалами: facebook.com

Фото: Лілія Мустафінаmaxpark.com

Переклад: Марта Зозуля

No Comments Yet

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>