Гимн нашої парафії

audio
Слова: Тетяна Гурей Музика: Любомир Кончаківський Виконали: Любомир та Олеся Кончаківські, молодіжний хор "Слідами Херувимів"

Категорії

Пожертва на храм

Ми на facebook

Про крайнощі розуміння Бога

“Бог – наша єдина втіха, і ніщо не викликає в нас більшого жаху ніж Він: Його ми більше за все потребуємо і від Нього ж найбільше хочемо сховатися. Він – наш єдиний союзник, а ми зробили себе Його ворогами”, Клайв Стейплз Льюїс. Що не кажіть, а для багатьох людей – це фахова містерія, зрозуміти Бога…

Ми майже переконані, що “якось впораємось самі”. Нате вона і дана – трудність, щоб її розрішити. Людині достатньо її власних зусиль та амбіцій. Так само сподівання оправдовуються, коли розраховуєш тільки і виключно на себе… Хибні думки, які зводять нанівець прихильність людини до Бога…

Такі вільні теорії, скоріш за все, закріплені за людським перестрахом поговорити з Богом. Ми приходимо до Нього і просимо про допомогу, але… Але часто ці відвідини якісь примусові. І це викликає в людей жах, бо вони несвідомі до Кого йдуть і за чим. Натомість, щоб дослухатись до своїх же ж переконань – люди, бува, втікають від голосу власного сумління, стороняться відповідальності і тягарів своєї справи. Та річ у тім, що саме таким чином люди і не стають союзниками Бога. “Я довірю Тобі щось, та не все. Я розповім Тобі все, та не зараз. Я слухатиму Тебе, але частково. Я належу Тобі, але не повністю”.

Про індивідуальність таких протиборств не належить казати гарантовано, бо свідчення людей доводять, що реально жити духовно і бути щасливим! Але й реально жити релігійно і бути анестезійним. Людина, котра не наважується втаємничити себе у глибший зв’язок з Богом – живе занадто занепокоєно. Вона просто не відповідає собі чесно, що за всім є лише Бог, нічого тут не приховаєш. Це людині прибрешеш, та не Богу. І тому, коли ми Його потребуємо, ми від Нього втікаємо, бо Його ж не обдуриш. Люди не настільки неуцькі, як видають себе. Ми свідомі, що коли обрати альтернативу: “Господи, розсуди мою справу” – значить без вагань віддатись Його волі. А це жертва! Це відповідальність! Це коли вже “не моя воля”, “не за моїм вподобанням”. Тут не Бога тяжко збагнути, а себе… Але приходить час, коли варто застановитись і розібратись в собі.

Так чомусь відбувається, що сьогодні для прояву себе, нам потрібні неабиякі стимулюючі. Жаль, що є така неприємність, як крайнощі. Цілий маскарад! Ми не розуміємо і не знаємо себе. Тому, коли до нас звертається Бог, перелякані, ми шукаємо у цьому каверзу. “Чого від мене хоче Бог? Чому я, хіба немає іншої людини, більш надійної або відважнішої? Однозначно, Бог хоче від мене забагато!” І це “багато” не робить нам честі. Натомість, якби “багато” нам запропонував світ – ми, мабуть, були би спокійніші.

Але коли пропонує світ, ми все одно йдемо з цією пропозицією до Бога, бо Він – всемогутній. Він мудрий, Він точно щось порадить.

Бачите, ми повільно і ліниво виховуємо себе… Ми визнаємо Бога за свого союзника, але ми сховаємось, коли з часом виявиться, що справа, яка була нам доручена, – вимагає відповідальності і віддачі її у Божі руки. На щастя, ми зрозуміємо, що не всемогутні, у нас нема достатньо сили і знання. І можливо тоді, коли щось втратиться, ми звернемось раз і назавжди до Бога, як до Засновника всього, що маємо в житті.

Щасливо живе той, хто живе без підозр і поза крайнощами, у повній довірі до Бога, і хто впевнений в собі. Бо людина впевнена в собі тоді, коли дійсно вірить у щоденну присутність Бога, у свою неповторність, у перемогу над власним  “я”. І це дає наснаги. Напевно, що ці фактори обіцяють правильне “трактування” Бога. І ці фактори практично застосовуються в житті, коли працюєш над собою. 

Анастасія Колосовська

Фото: deviantart

No Comments Yet

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>