Гимн нашої парафії

audio
Слова: Тетяна Гурей Музика: Любомир Кончаківський Виконали: Любомир та Олеся Кончаківські, молодіжний хор "Слідами Херувимів"

Категорії

Пожертва на храм

Ми на facebook

Відчуття полегшення не становить умови доброї сповіді.

Під час Великого Посту дуже багато говориться про Таїнство Покаяння. Щотижня на шпальтах різних релігійних видань з’являються нові пропозиції іспиту сумління для всіх груп і верств суспільства. 

— Яке перше питання має поставити собі людина, що готується до сповіді, аби її сповідь була насправді доброю?

— Під час покутного сорокадення можна частіше, ніж будь-коли за весь літургійний рік, почути заохочення до сповіді; однак треба бути свідомим, що сповідь — це не те, що зарезервоване лише на час Великого Посту. Це не Таїнство, до якого треба приступати лише перед Святами, а спосіб, у який діє Божа благодать. І він доступний для нас протягом цілого року, більше того — необхідний нам протягом цілого року.

Отже, Таїнство Примирення, — а саме так звучить одна із назв того, що ми називаємо сповіддю. Логічно, що перше питанням, яке треба собі поставити, це: про примирення з ким ідеться? Відповідаючи собі на це запитання, зразу зрозуміємо, як нам добре використати Таїнство, яке маємо в нашому розпорядженні. Насамперед ідеться, звісно, про примирення з Богом. Якщо людина розуміє, що своїми вчинками посприяла руйнуванню єдності, то може розпізнати також і заклик до примирення. Таїнство Сповіді примиряє нас із Богом, а також з іншими людьми та цілою спільнотою Церкви. Часом ми потребуємо примирення також і з собою.

 Якщо людина усвідомлює те, що втратила через гріх, то не треба її переконувати, аби жаліла за скоєне зло

— Недавно я прочитала таку фразу: у сповіді йдеться не про те, які ми погані, а про те, який добрий Бог…

— Це одне з важливих формулювань, що може допомогти деяким людям відкрити по‑новому сенс сповіді. «Відкрити по‑новому» тобто побачити Бога, присутнього у Таїнстві Примирення. Адже не раз можна зустріти людей, які приходять до сповіді, але насправді навіть найменшою мірою не хочуть повернутися до Господа Бога і не бачать Його у тому, що роблять. Виконують обряд, який має покращити їхнє самопочуття, але не усвідомлюють, що це має бути момент відновлення єдності, а також момент, коли треба взяти на себе відповідальність за свої погані вчинки.

— Жаль за гріхи. Як зрозуміти, що переживаєш очищувальний жаль, що це не просто емоційний дискомфорт, а справжня скруха за скоєне?

— Якщо хтось купив дорогий телефон, на який довго заощаджував, — тижні, місяці чи роки (залежно від того, скільки заробляє), а потім випадково кинув цей телефон у річку, то шкодує за тим, що так зробив. Не треба його переконувати, що йому має бути сумно, бо втратив щось, що було для нього цінне. Якщо людина усвідомлює те, що втратила через гріх, то не треба її переконувати, аби жаліла за скоєне зло. Людина вже розуміє, що саме втратила, бо йдеться про те, що зруйнувалася єдність із Тим, хто її полюбив, віддав за неї життя. Якщо присутнє оте усвідомлення та розуміння втрати, тоді проблеми з розрізненням, що саме ми переживаємо, не виникне. Щирий жаль за гріхи виникає з любові, і ми називаємо його досконалим жалем. Але якщо хтось, чинячи гріх, не має відчуття втрати, а лише розуміння, що порушив якусь заборону, і не бачить того, що сам особисто втратив, ‑- тоді важко когось такого змусити жаліти. І говорити такій людині, що вона має відчувати, — це втрата часу.

сповідь

— Тобто в процесі сповіді, коли священик бачить, що все відбувається дуже формально, також немає сенсу пояснювати?

— Це вже надто пізно. Якщо ми згадаємо умови доброї сповіді, то все починається з того, що людина має стати в правді, тобто провести іспит совісті. Потім, якщо людина справді побачила те, що вчинила, — якщо вона перебуває хоча б у мінімальних відносинах із Богом, то зазнаватиме жалю за те, що скоїла. Не йдеться про якийсь емоційний сплеск, але про дуже чітке усвідомлення втрати через гріхи. Добре зроблений іспит совісті допомагає побачити в усій правді наші вчинки і, відповідно, дає змогу прийняти рішення про зміну свого життя, тобто не повторювати більше таких учинків, якщо опинимося знову в аналогічний ситуації. Якщо хтось не приймає рішення виправитись — це означає, що насправді не шкодував, і не робив іспиту совісті, отже, не усвідомлює того, що втратив.

— А як щодо емоцій, які супроводжують нас під час сповіді?

— Ми так сконструйовані, що для нас є важким випробуванням стати в неприємній правді. Тобто це нормальна справа, якщо хтось, озвучуючи неприємну про себе правду, відчуває дискомфорт. І добре, що таке відбувається, бо навіть оце відчуття дискомфорту може когось стримати перед поверненням до гріха. Людина не захоче знову переживати відчуття сорому за те, що робила. Це так званий недосконалий жаль.

Отже, якщо з’являється дискомфорт, то він зазвичай вдаряє по нашому егоїзму, по нашій гордині; тому добре, що виникає це відчуття, бо завдяки ньому наша гординя має шанс трішки надщербитися «за посередництвом» сповіді, в якій ми визнаємо все скоєне зло.

— Після сповіді людина очікує на відчуття полегшення. Якщо його немає, чи означає це, що гріхи не були відпущені?

— Відчуття полегшення не становить умови доброї сповіді. Не варто зосереджуватися на тому, відчуваю я полегшення чи ні. Можна сказати так: якщо хтось відчуває, що його з любов’ю пригорнув люблячий Татусь, — тоді йому просто буде добре. Така людина не зосереджуватиметься на тому, чи відчуває полегшення, але радітиме з того, що Тато її пригорнув. І Тато буде для неї важливим, а не той факт, чи вона сама відчуває полегшення.

Сповідь

— Тобто людина не повинна надавати надто великого значення тим емоціям, які супроводжують її після сповіді?

— Якщо хтось після того, як зізнався у своїх гріхах, залишається сумним, це означає, що він не виконав котроїсь з умов доброї сповіді. Якщо хтось ніс важкий рюкзак і нарешті зняв його з себе, то йому стає легше. Але надмірна зосередженість на емоційному стані, вимірювання ним успішності своєї сповіді — це підгодовування свого егоїзму.

Часом люди більше концентруються на якості своїх зізнань, ніж на Божому Милосерді, й тому можуть ще і ще повертатися до сповідальні, аби до розповісти, додати і доповнити . А насправді, щоби сповідь була дійсною, достатньо визнати важкі гріхи, навіть якщо ти забув якісь свої легкі гріхи. Тому сповідь завершується традиційною формулою, якої вчать ще підчас приготувань до Першої Сповіді: більше гріхів не пам’ятаю, але за всі щиро жалкую. Адже по‑людському ми просто не можемо перерахувати і висказати все, що сталося, бо ми не можемо назвати всіх ситуацій. А якщо людина надмірно зосереджується на тому, наскільки докладно вона визнала всі свої гріхи, то швидше за все її цікавить не Бог, а власна досконалість. І звідси це невдоволення собою після сповіді, бо сам себе до досконалості не доведеш, але зате здобудеш ще один гріх до колекції — перфекціонізм.

— Важливою умовою доброї сповіді є відшкодування вчиненого зла Богові та людям. Якщо йдеться про людей, то це ще якось зрозуміло: ми знаємо, що кому заподіяли і як це виправити. Звісно, це не означає, що буде легко; але принаймні це достатньо очевидне. А як відшкодувати Богові?

— Якщо хтось не молився і усвідомлює, що відібрав у Бога те, що Йому належить, — час, то може Богові цей час повернути, більше молячись. Саме тому покутою на сповіді найчастіше є молитва, бо люди здебільшого приходять з усвідомленням того, що забрали у Бога те, що Йому належало, — частину свого життя. Якщо хтось має відчуття, що замало любив Бога, в такому разі можна послатися на притчу Ісуса, коли Він каже: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх, те ви Мені вчинили. Хочеш показати свою любов до Бога — будь добрим для інших.

 Доброю звичкою для мирян має бути сповідь раз на місяць

  — Наскільки часто треба сповідатися? Приписи РКЦ нас зобов’язують сповідатися «принаймні раз на рік у часі Великодня». Від одного, щоправда греко-католицького, священика я почула, що сповідь це не душ — не треба зловживати і часто сповідатися, бо можна втратити сенс того, чим та сповідь насправді є.

— Сповідь це ліки у ситуації, коли з’являється тяжкий гріх. Тобто людина свідомо і добровільно зруйнувала свої відносини з Богом через гріх. І тоді кожний, хто знаходить принаймні крихту любові до Бога у своєму серці, намагатиметься якнайшвидше примиритися з Ним. Бо перебування у стані важкого гріха завдаватиме явного дискомфорту. Якщо, з якихось причин, той важкий гріх стається часто, тоді сповідь повинна наставати відразу, щоб людина не давала собі перебувати у стані неприязні з Богом і щоби цей гріх не робив людину безпорадною перед гріхом та спокусою, бо, позбавлена Божої благодаті, вона не зуміє вистояти в наступній боротьбі.

Але, якщо не з’являється тяжкого гріха, тоді гріхи легкі є достатньою причиною для того, щоб посповідатися — вони засвідчують якісь певні тенденції нашої прив’язаності до зла, є формою недосконалої любові, недосконалого виконання Божих Заповідей. І щоб могти працювати над собою, приймати рішення про виправлення, і щоб не загубити того, що відбулося протягом останнього часу, — доброю звичкою для мирян має бути сповідь раз на місяць. Духовним особам рекомендується сповідь раз на два тижні.

сповідь

— Чому саме раз на місяць, а не на два-три?

— Тоді можна бути цілком свідомим того, що відбулося; немає нагромадження непомірної кількості гріхів, які обтяжуватимуть людське серце і перешкоджатимуть молитві й добрим учинкам. Це також можливість реальної праці над собою. Що стосується згаданої вище поради отця не сповідатися надто часто — я думаю, що тут маємо відлуння православної традиції, коли треба сповідатися перед кожним Причастям, і якби хтось хотів причащатися щоденно, то мав би також і щоденно сповідатися. І, швидше за все, священик відреагував саме на це, коли говорив, що немає потреби надто часто приступати до Таїнства сповіді. Тут східна і західна традиції відрізняються.

— Що робити людині, яка бачить, що постійно ходить сповідатися з одних і тих самих гріхів? Чи не стане це причиною уникання сповіді за якийсь час?

— Скажу так: це має як позитивну, так і негативну сторону. Якщо хтось приходить до сповіді з тими самими гріхами вже певний час, то позитив у тому, що не з’являються нові гріхи. Це означає, що людина старається найкраще, як лиш може, провадити своє християнське життя. Але, якщо гріхи не лише повторюються, а й частота їхня не зменшується, як не зменшується інтенсивність, — це може означати, що десь недопрацьований момент жалю за гріхи, немає рішення виправитися, а також не настає відшкодування. Тобто цілком імовірно, що людина не прийняла рішення не повертатися більше до цього гріха і після сповіді не робить нічого, щоб виправити ту чи іншу ситуацію: як пліткувала, так і продовжує, як обманювала, так і далі обманює… Якби така людина спромоглася перепросити кількох тих, про кого розповсюджувала неправдиву інформацію і шкодила їм у той чи інший спосіб, тоді принаймні егоїзм стримав би її наступного разу перед подібними вчинками, бо вже знає, наскільки важко просити пробачення.

— Тут ще такий момент, що навіть просто зізнатися у розповсюдженні пліток не так просто…

— Пробачення треба просити в тих людей, які знають, що їм заподіяно такої шкоди. Якщо не знають, то, признаючись перед ними у своєму вчинкові, ми примножуємо зло — до одного зла додаємо інше.

— Чи, сповідаючись, людина повинна розповісти також про свої духовні здобутки після попередньої сповіді, про те, що вдалося їй виправити, змінити, уникнути?

— Для цього є місце під час іспиту сумління. Бо це якраз той момент, коли ми прислухаємося, що Святий Дух має нам сказати про нас самих. І якщо ми слухаємо уважно, то почуємо про добро, яке ми зробили, бо це правда про нас, і також побачимо зло, якого припустилися, бо це друга частина правди про нас. Тому під час іспиту совісті ми отримуємо повну картину того, як ми позитивно змінились, а також будемо мати свідомість змарнованої нагоди для того, щоб робити добро. Кожний свій духовний успіх варто відсвяткувати і бути вдячним Богові, що завдяки Його благодаті ми можемо змінюватися на краще. Та чи варто про це говорити під час сповіді? Мабуть, не варто. Сповідь передбачає перш за все визнання гріхів, бо вона є ліками на них, а не похвалою за успіхи.

— А в якій формі має відбуватися сповідь: поширений опис подій та обставин, сухе викладення фактів, чи щось середнє?

— Визнання гріхів повинно бути конкретно визнанням гріхів. Це не оповідання про свій емоційний стан, це не розповідь сімейних історій, це не говоріння про інших, які вони недобрі. Це має бути просте, конкретне, однозначне перечислення гріхів. Якщо вказувати обставини, то лише ті, які вплинули на ранг гріха. Тому під час сповіді не потрібно жодних повістей, не треба переконувати себе і Господа Бога щодо якихось ситуацій чи вчинків. Все має бути просто, правдиво, однозначно, бо сповідь — це час, коли треба зізнатися у скоєному злі. Якщо хтось виходить зі сповіді з відчуттям, що погано посповідався, то це цілком може бути пов’язане з тим, що він насправді не прийняв Божого прощення, не повірив, що його гріх відпущений.

— У чому причина несприйняття і такої недовіри до Бога?

— Причина у тому, що людина сама собі не пробачила. А крім того, просто не допускає до свідомості можливості того, що Бог пробачив їй цілий борг. І що вона не мусить цього відробляти. У сучасному суспільстві ми дуже рідко зустрічаємося з безкорисливим добром, і нам важко уявити, що Бог може просто так пробачати гріхи, задарма. Добрим прикладом, свого роду ілюстрацією ситуації, є притча про господаря, який розраховувався зі своїми слугами. Один із них був винен велику суму і просив відкласти сплату боргу, а господар йому пробачив борг узагалі. Та слуга цього не почув, він не був спроможний радіти з цього, бо був переконаний, що термін сплати просто відклали, і через це не зміг бути милосердним до інших. Ця проблема при сповіді з’являється досить часто: ми просто не віримо, що нам пробачено наш борг, справді, цілий, і ми вже нічого не винні!

— Як це змінити?

— Змінити спосіб мислення. Навернутися. Почати від пошуку відповіді на питання: звідки в мене після сповіді відчуття важкості? А знайшовши відповідь, людина зрозуміє, куди рухатися далі.


No Comments Yet

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>