Гимн нашої парафії

audio
Слова: Тетяна Гурей Музика: Любомир Кончаківський Виконали: Любомир та Олеся Кончаківські, молодіжний хор "Слідами Херувимів"

Категорії

Пожертва на храм

Ми на Facebook

Янгол, який не догукався

Кайлі Спарр МузикаЧоловік їхав слизькою дощовою трасою; він страшенно поспішав. Через дощ він був змушений їхати повільніше, ніж собі запланував. Отож весь графік дня зміщувався, і чоловік нервував через те, що деякі з запланованих справ доведеться з сьогоднішнього графіку просто викреслити, а як же це так?… 

Однак справи справами, а може, варто би їхати ще повільніше? Ось дощ якийсь геть недобрий, береться паморозь… Задзвонив телефон. Чоловік увімкнув зв’язок і став лаятися, що така кепська погода, що він не винен у тому, що запізнюється, що…

Раптом небо перевернулося перед ого очима, і він незчувся, як опинився зі своєю машиною на узбіччі. Коли трохи дійшов до тями, побачив поруч пониклу постать зі звислими крилами.

— Ти… хто? — не ймучи віри, спитав чоловік.

— Я твій янгол, — засмучено відказала постать.

— Я помер? — вражено спитав чоловік. У його голові зринули всі заплановані на цей день і тиждень події, зустрічі, робота, заходи, відвідини. Як це так — я помер, а що ж буде з роботою???

— Ще ні, — відповів янгол. — Ти просто почав мене бачити. І чути.

Янгол знову похнюпився.

— Що не так? — сердито спитав чоловік. — Я знову не виконав чогось важливого? Якщо ти від Бога, то я, видно, не виконав Божої волі?

— Ну… так, — зітхнув янгол.

— Я її не знав! — відрубав чоловік, ще більше сердячись. А що з нього можна питати? Які можуть бути претензії, яка там «невиконана воля»? Працюю з усіх сил, дім збудував, дітям навчання забезпечив, жінці машину і спа-салон… Все зробив, що був повинен зробити!

— Не сердься, — попросив янгол. — Ти не знав Божої волі, бо ти ніколи мене не слухав. Я ж Його посланець. Він дав мені тебе, щоб я тобі допомагав, а я не зміг до тебе докричатися. Я тобі підказував, що краще сповільнити, бо дорога на ожеледь береться… але телефон був гучніший за мене. Я тобі підказував, що не обов’язково цього року підписувати наступний контракт, ти ще маєш минулорічні зобов’язання, а з новим контрактом буде нова надбавка до зарплати, зате ви так і не поїдете з сином у гори, бо не буде коли. Однак то було на корпоративі, й ти мене не почув за діловими розмовами. Я тобі підказував, що можеш обрати спокійнішу спеціальність, але ти полюбляв ходити з плеєром і повсюди слухати своє бемц-бемц, воно тебе «тримало в тонусі». Я казав тобі не пити тієї однієї скляночки, після якої ти вирішив покинути шкільне кохання і піти одружитися з донькою бізнесмена… але ти розказував анекдоти в приятельській компанії і навіть не звернув на мене уваги!

Янгол підібрав крила ближче до босих ступней.

— Я не догукався тебе, — сумно сказав він. — А тепер ти маєш те, що збудував. Ти не покинеш дружину й не підеш до коханої колись дівчини, хоча це тебе й гризе і буде гризти… не житимеш там, де мріяв, бо збудував собі дім там, де вигідно. Ти навіть не переставиш свого стільця в інший куток кімнати, тому що кімната обставлена меблями саме так, щоби стілець стояв у визначеному місці! Ти так собі придумав, ти це зробив, а коли я тобі казав не планувати настільки жорсткої конструкції буття, ти був зайнятий допасуванням усього в домі до сантиметра! Ти все зробив. І ти всім незадоволений…

Чоловік мовчав. Так, узятих на себе обов’язків просто так не покинеш, бо який ти чоловік після цього. Та й навряд чи буде воля Божа на те, щоб усе поламати, навіть коли будував неправильно… Діти уже є, дім уже є, зв’язки уже є — і як із цього вийти тепер?

— Видно, час помирати, — видихнув чоловік. — Якщо я вже стільки наламав, і це не вирішується… добре, що я тебе побачив. Скільки разів люди казали про те, що кожен має свого янгола, а я якось… ніби вірив, але й не вірив. Трошки більше вірив, ніж у гномів з ельфами, але все одно якось не по‑справжньому. Вибач.

Янгол підвів голову і ворухнув вершечками крил.

— Ти таки дурний,— сказав із подивом у голосі. — То що, в тебе тільки один шлях: або сам усе зроблю, або помирати, а світ собі хай як хоче? Ти тут сидиш, затиснений зім’ятим залізом, і все одно залишаєшся обмеженим і самовпевненим бовдуром?

— А… а як треба? — розгубився чоловік.

— Треба зробити те, що ти мав робити від самого початку, — знову з сумом у голосі промовив янгол.

Чоловік напружено мізкував. Що я мав зробити від самого початку? Від якого, власне кажучи, початку? Від дитячого садочка, коли вирішив дружити з сином бібліотекарки, а не з дітьми прибиральниці, у якої вдома не було нічого цікавого? Від школи, коли пішов на курси молодих директорів, а не на музику? Що є початком?

Янгол скрушно зітхнув.

— Ти таки бовдур, — промовив із доріканням у голосі. — Початок не в часі.

— Ти чуєш мої думки??? — здивувався чоловік.

— А як би я інакше знав тебе повністю? Я чую тебе, а ти…

Янгол затнувся.

— А я маю чути тебе, — чітко сказав чоловік. — Оце і є початок. Так?

— Так.

— То що я маю зробити зараз, коли сиджу, ти сам сказав, затиснутий пом’ятим залізом, і майже вмираю?

— Для початку, давай ти постараєшся поворушити рукою. Це тобі не подумки балакати, це тілом командувати… намацай кріплення ременя безпеки. Натисни.

— Я… я справді якось помираю. Не можу.

— Ти натисни, а я відщіпну його зсередини… ось так. Тепер поклади руку на дверцята і відчиняй їх.

— Я не…

— Ти натисни, а я…

З побитої машини вивалилося тіло. Дощ лупив із градом. Дорога була за два метри. «Що далі?» — прохрипіло тіло, хоча поруч не було нікого.

«Повзи до дороги», — війнуло всередині відповіддю. Вже не такою чіткою і близькою. — «Доки доберешся, я піджену машину, яка тебе підбере. Не бійся і не думай, що ти усе можеш сам. Роби так, як треба, і не забувай слухати мене, чи ти робиш правильно».

«А потім… я буду тебе чути?»

«…якщо постараєшся…» — долинуло вже здалеку. «Якщо захочеш… я ж завжди поряд!»

Джерело: CREDO

No Comments Yet

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.