Гимн нашої парафії

audio
Слова: Тетяна Гурей Музика: Любомир Кончаківський Виконали: Любомир та Олеся Кончаківські, молодіжний хор "Слідами Херувимів"

Категорії

Пожертва на храм

Ми на facebook

З чого почати після втрати

d1424257208

«Все, що з  тобою стається, є твоїм учителем. Секрет полягає в тому, що щоби сидіти в ногах свого життя і вчитися в нього… Щоби знайти свою дорогу, насамперед, треба відкрити, з чого почати».

Поллі Берріен Берендс.

Усвідом, що втрата, яку ти переживаєш, має свою неповторну специфіку

  • Подумай про те, що до цього часу пережив, і скажи, наскільки важливими для тебе була кожна втрачена людина або річ. Яке місце у твоєму житті займала кожна з них? Чи ця людина (або те, що ти втратив) давала тобі відчуття сенсу життя і цінності? Зміцнювала чи нищила твоє почуття впевненості у собі? Назви унікальний обставини кожного програшу.
  • Подумай, чи подібний ти у своєму горі до інших, а також, як саме кожна твоя втрата в житті відрізняється від втрат інших? Чи можеш ти прийняти ці відмінності?
  • Подумай про своє життя і знай, що воно показує тобі, як твоє горе повинно протікати. Коли ти побачиш, чому втрачена людина або річ були для тебе важливі, то знатимеш також, чому слід приділити увагу та на чому треба зосередитися. Наприклад, коли ти розмірковуєш над тим, що втратив, то можеш визнати, що ваші стосунки з покійним були сповнені конфліктів. Це може посилити твою скорботу або, принаймні, вона буде інакшою, ніж коли б ці відносини були хорошими. Можливо, тобі доведеться приділити більше уваги своєму почуттю провини, твоєму гніву або печалі, пов’язаних із враженням, що все могло бути інакше.
  • Якщо ваші стосунки з померлою людиною були складними, конфліктними, то напиши до неї листа. Розкажи їй про свої справжні почуття, про добрі й погані моменти. Щоби дати раду своїм почуттями, можливо, доведеться написати кілька листів. Коли заспокоїшся, спали ці листи. Після того, як папір перетвориться на попіл і дим, викинь із себе почуття, що тебе непокоїли, і запроси до свого серця мир.
  • Визнай реалії твоєї ситуації, незалежно від того, чи це тобі подобається, чи ні. Змагайся зі своїм життям, таким, як воно є, навіть із тими його аспектами, якими ти незадоволений Почни з визначення кожної втрати і визнай її твоєю втратою.
  • Ми відчуваємо втрату не тільки тоді, коли хтось помирає. Є багато переживань, що викликають смуток. Подумай про інші, крім смерті, речі, які вимагають попрощатися з чимось або кимось важливим для тебе.
  • Якщо ти зараз сумуєш за кимось або за чимось для тебе важливим, поміркуй над тим, що ця людина, робота чи досвід розповіли тобі про те, хто ти такий?

Про тяжке горе

Пообідня перерва у моїх зайняттях на тему переживання горя після втрати була для нас моментом перепочинку. Учасники почали спілкуватися один з одним, вийшли на свіже повітря. Як завжди, кілька чоловік підійшло до мене, щоби щось прокоментувати або поставити питання, якого не хотіли ставити в присутності всієї групи. Я помітила жінку, яка виглядала нерішучою й виразно вагалася, чи слід їй ставити своє питання, чи ні. Вона чекала до кінця, аж поки я залишилася сама, а потім підійшла рішуче, ніби знала, що, якщо вона не заговорить зараз, то вже ніколи цього не зробить. Вона випалила запитання, яке її мучило: «Чи можу я Вам сказати, що смерть мого чоловіка стала для мене справжнім полегшенням?» Запитання мало відтінок як натяку на виклик, так і почуття провини. «Ви можете мені сказати все, що ви захочете», — відповіла я, чекаючи, чи вона ще додасть щось.

Вона помовчала, потім її очі наповнилися сльозами, і вона прошепотіла: «Я ніколи не говорила про це вголос. Сподіваюся, що в цьому немає нічого поганого. Люди завжди виказують мені співчуття, і я відповідаю “дякую”, та ніколи не розповідаю їм, як усе це було важко».

Я навіть не знала, як її звати, але мене зворушив біль, який вона в собі носила. Щойно вона прочинила двері свого смутку, полилася вся історія. Було зрозуміло, що вона довго чекала на когось, кому могла це розказати.

«Мій чоловік був жахливою людиною, — почала вона, — Ні, зачекайте. Не завжди. Коли ми познайомилися, він був хороший, хоча я повинна собі про це постійно нагадувати. Якби я знала тоді, що станеться пізніше, утікала би від нього так швидко, аж ніхто не міг би мене наздогнати. Коли народилася дитина, він почав сильно пити. Спочатку час від часу, а потім безперервно. Я повинна була його тоді покинути.

Я не думала тоді, що може бути ще гірше, але було. Коли у нас народилися інші діти, нічого не змінилося. Ми постійно кричали одне на одного. Я була виснажена й сердита і не знала, що робити. Іноді він працював, а іноді ні. Просто лежав удома, нічого не робив. Я пішла на роботу, щоби заробити хоч трохи грошей, але діти були вдома з ним, і він почав їх бити. Моя родина не мала ні найменшого уявлення про те, що відбувається. Коли я розповіла про це своїй мамі, вона сказала, що я сама винна і тепер мушу з цим жити.

Потім він почав бити мене, і коли діти намагалися його зупинити, кидався на них. Я багато разів думала піти від нього, але не знала, куди йти, і не знала нікого, хто би прийняв мене з дітьми. Коли я сказала йому, що хочу піти, він відповів, що як я спробую це зробити, він знайде мене і вб’є. Я думала навіть накласти на себе руки, але знала, що дітям тоді буде ще гірше. Я їм була потрібна. Я молилася, щоби це змінилося, але нічого не змінилося. Поступово я зрозуміла, що він погано почувається, а потім уже знала, що він насправді хворий. Іноді мусила ходити з ним до лікаря, він дуже страждав. Лікар сказав, що його стан безнадійний і єдине, що він може зробити, це дати пацієнтові знеболювальне. Чоловік був злий на лікаря, сказав йому, що той не знає, що каже, і вимагав відвести його до іншого лікаря. Ситуація повторилася. Чоловік був дуже злий і думав, що я була з лікарем в змові.

Його стан поступово погіршувався, і врешті-решт він пішов до лікарні. Він пробув там кілька днів і помер. Я можу тільки сказати, що відчула, ніби хтось зняв камінь із мого серця. Я не можу описати цього почуття полегшення. Але потім я стала відчувати провину. Минуло вже трохи часу, а я досі інстинктивно позираю через плече зі страхом, що він знаходиться поруч або що ось прийде. Коли я розумію, що його більше немає, мене охоплює почуття полегшення. Я відчуваю, що знову можу дихати. Проте іноді мені стає сумно через нього і через мене, й через те, що сталося з нашим життям. Я роздумую про всі ті втрачені нагоди для доброго життя для дітей та для нас. Я все ще зла на нього. Я знаю що деякі з наших дітей теж усе ще зляться на нього. Наше життя не мало так виглядати. Іноді я теж злюся на себе за те, що не змогла запобігти цьому. Імовірно, могла щось зробити. Можливо, хтось міг допомогти нам. Я не знаю, я в сум’ятті.

Мені дуже шкода, що ми так змарнували життя, його і моє. Вся ця боротьба і біль, який ми завдавали один одному. Подумати тільки, що ми могли би бути мудрішими. Ну, і звичайно, я переживаю за дітей і за те, як це все вплине на їхнє життя. Певна річ, я сподіваюся, що жоден із них не піде його слідами. Я насправді маю надію, що ніхто з них не буде також наслідувати мене. Я повинна була придумати щось, аби зробити наше життя кращим. Зараз у мене переважно такі спогади, яких я не хотіла би мати».

«Я мав справу з багатьма людьми, чиє горе було понад силу, хоча, в певному розумінні, це було найкраще з того, що з ними сталося, бо вони пізнали глибину свого життя». Стефен Левін.

Дженіфер Гунтцельман, Deon 



Джерело: CREDO

No Comments Yet

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>