Більшість випадків педофілії залишаються без уваги

Ось вже близько місяця газети не пропускають ні дня, щоб не торкнутися злободенної теми педофілії священиків, однак боротьба асоціацій проти зловживання малолітніми проходить непоміченою. Про це заявляє священик Фортунато Ді Ното, президент асоціації «Метер», яка вже декілька років бореться з педофілією в Інтернеті. Кілька днів тому владі було повідомлено про портал, який демонструє сексуальне насильство над дітьми. Як не дивно, про цей випадок не згадала жодна газета.

«За останній тиждень було розкрито більше 500 педопорнографічних сайтів — повідомляє Ді Ното. – Ми також детально поінформували органи про делікатні ситуації, про які нам було повідомлено по телефону довіри. Проблема в тому, що про ці щоденні факти не повідомляє жодна газета».

На думку священика, все це ще раз підтверджує, що педофілія стала знаряддям, спрямованим проти Церкви як такої. Звичайно, це не знімає провину з тих, хто дійсно заплямував себе подібними злочинами, і вони повинні понести відповідальність. Реакція Церкви на ситуацію, що створилася, відзначається гласністю і прозорістю. Але чому ж як в Італії, так і у всьому світі, мас-медіа не говорять ні слова про заяви до суду, подані першою організацією по боротьбі з педофілією, відомою у всьому світі і яка заслужила на довіру своєю роботою? Педофілів, які насилують дітей, у тому числі новонароджених, видно всім на фото і відео онлайн, але про це – ні слова.

Все це підтверджує цілеспрямовану антицерковну акцію. Проблема педофілії – складна, багатогранна і глобальна. Практично на очах у всіх жертвами сексуальних злочинів стають 170 мільйонів малолітніх в світі. Масштаб педофілії в Інтернеті викликає шок, тим часом, всі продовжують прирівнювати педофілію до священиків. Сам голова асоціації по боротьбі з педофілією розповів, що деколи на вулиці перехожі, побачивши його в одязі священика, голосно ображають його, називаючи педофілом.

Що ж роблять західні країни для того, щоб протистояти сексуальному насильству над дітьми? На даний час – розповідає правозахисник – уряди ухвалюють закони, які можуть задовольнити жадобу справедливості з боку жертв. Але на відстані багатьох років важко подати до суду за давністю. В той час як Церква бере на себе інтенсивніше моральне зобов’язання: вона трактує і факти, що давно відбулися. Про це знають всі. І нині Церкві і державі немає сенсу протистояти один одному: необхідно взятись до спільних дій, тому що протистоянням нічого не можна добитися — ні відшкодування жертвам, ні справедливого покарання для тих, чия провина беззаперечно доведена.