Христос прийшов на землю, щоб повернути нас до Небесного Oтця i об’єднати нас в єдину Божу сім’ю, в єдине Царство! Ісус проповідував нам те, що ми всі діти Бога, а між собою браття і сестри у Христі Ісусі. Як радісно, коли всі живуть разом, допомагаючи один одному пройти цей шлях життя. І як прикро, коли ми ускладнюємо життя собі та іншим через нашу надмірну, або ж безмірну пожадливість.
А все починається поступово…
Колись не було сміливості сказати правильно і у відповідний момент “Ні” або “Так”. Десь поспішили, а десь, не подумавши добре, зробили помилкове рішення. А біганина за тим, щоб було так, як в інших і, навіть, краще… І все поступово довело то того, що ми часто чуємо вислів: “Я змучився жити”, “У мене стільки на голові?”, “Я постійно зайнятий”, “За все потрібно дбати”.
Враження, що з кожним роком спокійне життя віддалюється від нас. Навіть думка, що на відпочинку буде спокійніше, це вже історія минулого. “Тебе знайдуть всюди” – як дехто жартує. А про спокій пенсійного віку – це також спогади минулих років.
Світ змінився – у цьому світі є всього дуже багато і при цьому всьому з’явився брак спокою, що дає насолоду від життя.
Думка, що за всім потрібно хоча б впильнувати вже нас втомлює. І в цьому стресовому русі, маючи вже багато всього, ми далі хочемо ще чогось нового. А може нас до цього лише спонукають, виховують, рекламують? З часом переконуємось, що часто це просто система на виживання. Якщо не будеш “крутитися, як білка в колесі”, конкурентності не витримаєш. Значить ми один одного доводимо до такого стресового життя?
Бо чим вже когось здивуєш?
Новизна – це гасло сучасної економіки, що хаотично летить до свого розвитку, забуваючи, що економіка має бути на служінні суспільству. А тепер суспільство турбується про те, що самі видумали.
Ми турбуємось вже всім новим, клопочемось про те, що ще немає. Вийшли зі своїх домів і цікавимось, що робиться у найвіддаленішому куточку світу… Тепер вже й до Марсу добрались.
Якась новизна приносить радість, але й та лише на короткий час, бо потім потрібно думати за цим усім і знову клопоти.
Виникає просте запитання: Значить хто має менше, тому легше жити?
А кому легше жити, того життя не втомлює, а приносить правдиву насолоду. Може зробитися менше, але з радістю. Невже ми живемо, щоб бути зайнятими і напруженими? Невже наші діти народжуються, щоб бути змученими від життя? Ми хочемо полегшити життя наступним поколінням, але який же приклад ми їм показуємо? А покоління, що було перед нами, нам дійсно у всьому полегшило життя?
Ісус говорив про їжу і про одяг, про кумирів того часу
Якщо би Ісус прийшов сьогодні, окрім їжі і одягу Він мабуть звернув би нашу увагу на інше, що зайняло перше місце в нашому житті. Це те, про що ми постійно думаємо, говоримо, мріємо, задля чого ми живемо.
Подумаймо, чи дійсно нам усе, що маємо, так дуже потрібно для нашого щасливого життя?
Може є багато того, що ніби “нам ще колись пригодиться”?
Пригодиться колись і ще й може пригодиться, а ми клопочемось про нього вже і тепер? Вартує?
Ісус запитує: “Хто з вас, журячись, спроможен додати до свого віку хоч одну годину?”. Журба навпаки засліплює людину. “Мені треба, мені треба, без цього не можна жити…” – так інколи повторює людина, забуваючи, що кілька років тому людство жило без цього, і при цьому все було простіше і спокійніше.
Погляньмо спокійно на своє турботливе життя. Можливо потрібно залишити місце на радість від життя, а то все – клопоти, клопоти, клопоти…
Одна із найперших порад – це із хаосу зробити порядок.
Зробити порядок у житті, поскладати умовно і практично все на свої місця – це вже перший крок до справжньої радості, яка замінить журбу. Адже хаос тримає постійно в напрузі, а порядок – спокій.
Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться.
Коли відчуваємо, що у нашому житті десь запанував хаос, напруження, клопоти, то слід залишити все і поглянути на свою щоденність очима віруючої людини і запитати в самого себе: “А на якому місці в моєму житті є Царство Боже?”.
У християнина має бути на першому, а у поган – його взагалі немає у списку, вони просто не думають про це. А ти думаєш?
і прийде день, коли ти, доторкнувшись кишені, зауважиш, що десь немає твоєї записної книжки.
І прийде день, коли ти, вийшовши з хати, зауважиш, що забув смартфон.
і прийде день, коли ти, не будеш мати мобільного покриття, зауважиш, що ізольований від інтернету.
і прийде день, коли ти, не зможеш завести твоє авто, зауважиш, що сьогодні ти зможеш зробити навіть 10 частину всіх запланованих справ.
і прийде день, коли ти, зауважиш, що життя буде продовжуватися, навіть, якщо хтось тобі далі буде пояснювати, що воно зупинилось.
А ти усміхнешся і вдихнеш на повні груди повітря і скажеш: життя продовжується.
А далі знову прийде день, якщо він прийде і якщо ти його зустрінеш…
саме цей день…
твій день.
Тобі важко? Сумніви і неясність? Відчуття страху і неспокою?
Значить ти на дорозі змін і вибір твій є за тобою.
Замість ускладнювати життя – зроби його простішим!
Замість фантазувати про майбутнє – порадься про майбутнє з Богом.
Замість мучити себе в самотності – пам’ятай, що завжди є біля тебе твій Небесний Батько.
о. Віталій Тарасенко
За матеріалами: rozdum.org.ua
Фото: olha-church.org.ua
Залишити відповідь